Глава 1. Таємничий камінь Того літа я, та два моїх найкращих друга, поїхали до літнього табору відпочинку. Ідея наших батьків відправити нас туди нам зразу сподобалась, так як ми товаришуємо змалку, та і взагалі один без одного не уявляли літнього відпочинку.
І ось ми в автобусі. Краєвиди чудові, морські пейзажі заворожують
- Чуєте, хлопці? Я читав в Інтернеті що в тому році, неподалік від нашого табору, мали місце містичні події – загадково сказав Мишко і подивився на нас.
- Що ти маєш на увазі? Нічого такого не чув – протягнув завжди скептичний Ігор.
- А те, що в тому році там знайшли дивний предмет, начебто дуже коштовний. І всі, хто тримав його у руках – зникли…
- Який ще предмет? Невже знайшли скарби старого Флінта біла Азовського моря?! – з непідробним подивом спитав я.
- Та ну тебе! Тобі тільки б сміятись – невдоволено повів плечима Мишко і ,відкусивши бутерброд, продовжив – Казали що це якийсь камінь, і начебто той, хто доторкнеться до нього, здобуде вічну молодість.
- Та вона тільки дівчатам потрібна! Я такої історії не чув. Мишко, зізнайся, що ти сам її придумав, щоб було про що поговорити в автобусі?
- З чого ти взяв?!
- З того, що пару тижнів назад ти усім в школі доказував, що наша нова вчителька з географії поїдає тих, хто за семестр отримує двійку – зареготав Ігор, і я разом з ним. Мишко невдоволено сопів і мовчав.
- Ну як знаєте! Не хочете, не вірте. Але це чиста правда.
- Звісна річ… - сказав я і, сівши зручніше в кріслі, наскільки це було можливо, почав дрімати.
Приїхали на місце в обід.
Нас зразу почали розподіляти по групам. Оскільки нам усім було по дванадцять, то ми всі утрьох потрапили до середньої групи.
- Доброго дня. Мене звати Орися. Я керівник вашої групи. Маю надію що ми всі добре проведемо час та відпочинемо – почала казати дівчина, як тільки ми всі стали в рядок.
- Пропоную спочатку поїсти, а потім піти на пляж, та усім там познайомитись – сказала Орися та, попрохавши нас не відставати, повела обідати.
- Орися, а ви щось чули про дивний предмет, який знайшли неподалеку нашого табору минулого літа? – почав питати Мишко, ліниво розлігшись на гарячому піску.
- Який предмет? Нічого такого не чула – з подивом протягнула вона.
- Мишко, заспокойся ти зі своїм предметом – ткнув його в бік Ігор.
- Що заспокойся, я читав що зникли люди, які бачили той камінь!
- Бачу у вас, хлопці, бурна фантазія – засміялась дівчина, не звернув уваги на слова мого товариша.
За вечерею ми вже знали усіх, хто був в нашій групі. Зібрались дійсно гарні хлопці та дівчата.
- Ви замітили, як Орися відреагувала на моє питання про камінь? – інтенсивно жуючи здобну булку спитав Мишко.
- Та що ти завів? Нормально вона відреагувала. Як людина, яка тільки що почула дурницю – хмикнув я.
- Ні, вона щось приховує. Я розбираюсь в людях, і точно вам кажу – вона збрехала, сказавши, що нічого не знає.
- Коли це ти почав розбиратись в людях? – Ігор слухав його в пів вуха.
- Коли подивився всі серії «Теорії брехні» . І я з впевненістю заявляю – вона приховує правду!
- Ну якщо і так… Припустимо вона приїхала сюди щоб знайти отой камінь, і можливо, вона навіть не людина, а перевертень. Але що ти пропонуєш робити нам в такому випадку? – спитав Ігор.
- Як що? Треба не спускати з неї очей!
- Це ви серйозно? – спитав я та з подивом подивився на Ігоря. З Мишком все і так зрозуміло, але Ігор, вічний скептик і любитель точних наук…
- А чому б і ні? Повинно бути весело, а це – головне у відпочинку – знизав плечима Ігор і залпом допив компот.
Глава 2. Стеження почалося
- Так, будемо чергувати по черзі. – шепотів Мишко сидячи в кімнаті на підвіконні і напружено вдивляючись в нічну темряву.
- Угу – протягнув Ігор, і, накрившись з головою ковдрою, зразу ж заснув.
- Ти наступний. Я тебе розбуджу через три години – сказав Мишко мені.
- Добре – відповів я уже жалкуючи, що послухав хлопців. Це не може бути правдою. Який камінь, який перевертень, думав я погружаючись в солодкий сон.
- Вставай! Антон – твоя черга – крізь сон чув я голос Мишка.
- Відчепись – буркнув я і перевернувся на інший бік.
- Що значить відчепись? Вставай кажу! – Мишко тягнув мене за ногу. Я сів на ліжко та невдоволено подивився на свого товариша.
- Ти якийсь навіжений. Давай спати. Ніякого каменю немає. – благаючи промовив я
- Як нема? Я впевнений в цьому – вперто сказав Мишко і ліг на своє ліжко. Я важко піднявся і сів на підвіконня.
- Якщо що – зразу ж буди
- Іди ти!
Місяць висів високо в небі, тому вся територія нашого табору була як на долоні. Звісна річ на вулиці нікого не було. Мало того, в жодному вікні не було світла. Всі нормальні люди солодко спали в своїх теплих ліжках. Я з докором подивився на Мишка. Його рожева пухкенька ніжка покоїлась на білих простирадлах. Я погрозив йому кулаком і пообіцяв собі, що рівно через тридцять хвилин піду спати. І тут мою увагу привернув дивний звук. Я подивився на вулицю. Не може цього бути! Орися крадькома йшла вздовж нашого корпусу к виходу. Я прислухався. Вона балакала по телефону
- Так, на тому місці де і минулого разу. Так, ніхто мене не бачить, всі давно сплять. Так, я скоро буду, чекай мене там і веди себе якомога тихіше. Якщо про це хтось взнає, мене звільнять. Сьогодні ще хлопці питали про те місце, начебто вони щось знають. – мене кинуло в холодний піт.
- Хлопці, хлопці вставайте! – Мишко підскочив першим
- Що? Що сталось?! – збуджено шепотів він.
- Вона кудись іде – я тицяв рукою в напрямку вікна.
- Хто вона? – Ігор підійшов до вікна, а потім сам, відповівши на своє питання почав швидко вдягатись.
Глава 3. Тайна розкрита.
- Тихіше – шепотів я хлопцям, які і так беззвучно йшли навшпиньках за мною. Фігуру Орисі ми не випускали з поля зору.
- Он вона де – сказав Мишко, та, впавши на живіт почав повзти. Ми зробили те саме. Орися і ще хтось стояли під деревом і щось напружено шукали.
- Де ж він? Був щойно тут - жалібно казала Орися.
- Повинен бути тут – заспокоював її якийсь чоловік.
Ми ледве дихали від страху та хвилювання. В голові роїлись різні думки. А що, якщо Мишко мав рацію, і ми всі зникнемо? Бідні мої батьки, як вони це переживуть? Від жалості до себе на очі наверталися сльози.
- Хто тут? – схвильовано спитала Орися. Її супутник різко почав наближатись до дерева, під яким ми лежали. Ну от і все. Я подивився на своїх товаришів. Вони теж завмерли і прощалися з життям.
- Не вбивайте нас! Ми нікому не скажемо! – заверещав Мишко, і, підскочивши, вдарився головою об гілля. Орися заверещала,Мишко теж. Я вхопився за серце і завмер, а Ігор так і залишився лежати.
- Хлопці, ви чого? – здивовано спитав чоловік. – Хто вас збирається вбивати? І що ви тут робите взагалі?
- Ми, ми… - я не знав що відповісти
- Хлопці це ви? Ви чого не спите? – до нас підійшла Орися.
- Ми думали ви шукаєте той камінь – жалібно сказав Мишко.
- Який камінь?! Ааааа, це той, про який ти мене питав на пляжі? – Орися почала реготати.
- Що за камінь? – здивовано спитав чоловік.
- Я зараз розповім. Хлопці, знайомтесь, це мій хлопець Сашко. Сашко – це хлопці з моєї групи. Ігор, Мишко і Антон. Вони десь прочитали, що минулого літа тут знайшли якийсь магічний камінь, і, напевно, подумали, що я пішла його шукати. А оскільки ви питали мене про місце неподалеку від нашого табору, я подумала що ви можете щось знати про мою зустріч з Сашком тут.
- Ми нічого про це не знали – протягнув Ігор.
- Так, а що ви тут робите? – невпевнено запитав Мишко.
- У нас побачення – розчервонівшись відповіла дівчина. – Просто не дозволяють на територію табору приходити нікому сторонньому. А оскільки Сашко відпочиває не по далеку нашого табору, от ми і придумали зустрічатись на цьому місці.
- А що ж ви шукали тут? – я з докором глянув на Мишка, але той, зрозумівши, що його життю нічого не загрожує, став як завжди допитливим.
- Телефон десь загубила – розвела руками Орися. Усі гуртом почали його шукати, і майже зразу знайшли.
Ми домовились що Орися не розказує іншим керівникам про нашу нічну пригоду, а ми не кажемо про її побачення с Сашком.
Уже лежачи в своїх ліжках ми дивились як за вікном сходить сонце.
- Як думаєте, вона сказала правду? Бо судячи з «Теорії брехні»… - почав Мишко
- Досить – простогнав я, а Ігор кинув в нього подушкою.
- Хлопці, чого ви? – засопів Мишко.
- Спи!
Я заплющив очі і подумки пообіцяв собі більше ніколи не згоджуватись на такі сумнівні детективні пригоди.
Немає коментарів:
Дописати коментар