Мамине сонечко

Я відкрив очі. Наді мною схилилась жінка. В неї найніжніші руки і найдобріша посмішка. Її звати Мама.

-          Привіт, моє мамине сонечко – каже вона і лагідно голубить до себе. Я посміхаюсь у відповідь.  Мама бере мене на руки і несе у двір. Вона пахне молоком та любов’ю.  Мама дуже тепла. Я намагаюсь обійняти її якомога міцніше.

-          Мої маленькі рученята – каже вона мені і цілує. Мені подобається коли  Мама так робить. Мені приємно і лоскотно одночасно. 

-          Пограйся на подвір’ї – Мама ставить мене на землю. Я намагаюсь втриматись на ногах.  Це в мене виходить краще ніж минулого разу.  Я починаю іти. Роблю крок, потім ще один, іще.

-          Дивись, як в тебе гарно виходить – вигукує Мама. Я повертаюсь до неї і падаю, не втримавшись. Трава пахне чимось солодким.  На дотик вона м’яка і шовковиста.   До мене підбіг собака. Я його теж люблю. Його звати Хеппі. Він починає лащитись до мене та облизувати.  Він робить так завжди. Хеппі радісно скавчить коли я намагаюсь на нього видертись.  Я дуже люблю з ним гратись.

-          Давайте я вас сфотографую – каже Мама і достає дивний предмет. Я вже знаю, що коли вона наведе цим предметом  на мене, я повинен завмерти на декілька секунд. Роблю те саме.

-          Які ж ви гарні – в домі щось задзвеніло.  Мама пішла  з подвір’я в дім.  Я хочу подивитись що там, і іду за нею. В домі темно і пахне солодким шоколадом. Мені його їсти не можна, так каже Мама.  За мною біжить Хеппі. Йому теж не можна шоколаду. Мабуть тому що ми ще малі з ним.  Мама балакає з невидимим співрозмовником

-          Так, - каже вона – сьогодні обов’язково заїдемо до вас. От тільки після обіду. Хай виспиться малий.

Я іду на голос Мами. Мою увагу привертає якийсь блискучий предмет на столі.  Але як же до нього дотягнутись? Я вхопився за скатертину і почав її тягнути на себе. Мій план вдався – зі столу щось впало, але так голосно, що я злякався.

-          Сонечко, що ти робиш? – тут же з’явилась Мама і підхопила мене на руки.   Настав час їсти. Мама  годує мене з ложечки. Я слухняно їм.  Бо якщо я відмовляюсь їсти, Мама починає мене умовляти, і мені доводиться усе одно з’їсти все. Хеппі сидить поряд і стукотить хвостом об підлогу.

-          І тобі дістанеться – каже йому Мама. Вона в мене найдобріша. 

Мамині руки обережно беруть мене і несуть до ванної кімнати.

-          Час купатись – каже вона і обережно садить мене у воду. Вода тепла та мокра. Навколо мене плавають жовті каченята. Вони дуже спритні і хитрі.  Як би я не намагався їх зловити, вони до рук не ідуть.  Це мене смішить.  І Маму теж. Мама обережно милить мені голову. Я дуже боюсь шампуні. Вона кусає мені очі, тому я сиджу тихенько і спокійно.

-          А тепер до ліжка, моє мамине сонечко.  Після того, як поспиш, поїдемо до тітки Валі – шепоче Мама і гладить мене по животику. Я заплющую очі. Так, тітка Валя дуже весела. Вона завжди підкидує мене на руках і лоскоче.  Я почав згадувати все, що побачив сьогодні. Зелену травичку, Хеппі, блискучий предмет на столі в коридорі, Мамину добру посмішку, жвавих каченят. Сон майже підкрався до мене. Я солодко позіхнув, перевернувся на бік, і почав засинати.