На кухні було тепло та затишно. Привітливо свистів чайник. Бабуся клопоталась біля мене, люб’язно підливаючи чай в мою улюблену чашку.
Спробуй мого пиріжка з вишнями – сказала бабуся і підсунула тарілку зі здобою.
Дякую, бабуня. Я так люблю відпочивати у тебе – відчуваючи абсолютне щастя відповіла я. За вікном давно вже стемніло і почалась злива. Я дивилась у вікно, насолоджуючись затишком і смачними пиріжками.
Бери ще, а то ти там у своїй столиці стала геть худа – закивала головою бабуся. І в цей момент я почула якісь дивні звуки.
Тихіше – я приклала палець до рота - Чуєш?
Щось шкреблось в двері. Бабуся здивовано подивилась на мене,а потім пішла їх відчинять. Звісна річ я пішла з нею.
Дерев’янний поріг тонув у темряві, тому ми не зразу побачили нашого нічного гостя. Це був милий і маленький їжачок.
Бабуню, дивись, їжак! – сказала я в захваті. Тим часом наш гість повільно зайшов хату і почав оглядатись.
Друже, ти хочеш сховатись від зливи? Напевно заблукав бідолашний? – сміючись казала бабуся і наливала йому в мисочку молока. На превеликий подив їжак начебто все розумів, і почав пити молоко. Спочатку обережно і насторожено, а потім, зрозумівши, що його тут не образять, навіть почав присмоктувати.
Який же він хороший, цей їжачок!
Їжаки дуже розумні створіння і знають багато таємниць – промовила бабуся – Не віриш? А я зараз розкажу тобі одну історію, яка сталась не так давно.
Розкажи, бабуню – в захваті промовила я.
Тоді слухай. Колись, в одному селі, може навіть і у нашому, жила-була дівчинка-наймичка. Вона жила у багатій родині і робила всю роботу по хазяйству. І от, одного дня, вона зачинила комору з зерном на ключ, і пішла за водою до колодязя. І от лихо, ключ випав у неї з кармана і впав прямо на дно. Злякавшись, вона підбігла до дверей комори, але звісна річ, вони були зачинені. В розпачі вона почала шукати щось, що могло б допомогти відчинити їй двері, але нічого підходящого не бачила. «Уявляю, що мені зробить пані. Вона ж мене вижене на вулицю», - подумала дівчина, сіла і заплакала. Чи довго вона сиділа, чи ні, ніхто не знає. І от коли вона майже змирилась зі своєю долею, побачила біля себе стареньку жінку.
«Не лякайся мене, мила дівчино. Я просто хочу розповісти,як зарадити твоєму горю», – прошепотіла вона, а дівчина з подивом подивилась на неї. «Давно вже відомо, що їжаки дуже гарні травники. Так от, окрім того, що вони знають де знаходиться «трава молодості», вони знають, де росте так звана «розрив-трава», яка відкриває всі замки і запори. Все, що тобі треба, це знайти, де знаходиться гніздо їжака, загородити вхід в нірку каменями. Їжачиха, побачивши, що не може потрапити до малюків, обов'язково розшукає «розрив-траву», щоб зруйнувати перешкоду. Нарвеш трави, прийдеш додому і кинеш під замкнені двері. Зранку все буде відчинено», – сказала дивна гостя і зникла.
Дівчини здивовано оглядалась, але слідів дивної жінки так і не знайшла. «Все одно виженуть з дому», - подумала дівчина і пішла на пошуки «розрив-трави». Близько вечора вона опинилась на лісній галявині. Втомившись, дівчинка сіла на траву і майже зразу запримітила нірку. «Якесь безглуздя» -, подумала вона, але все-таки закрила вхід каменем і почала чекати.
Тільки коли стемніло вона побачила,що до каменю підійшов їжак, пару раз фиркнув, і пішов в напрямку села. Наймичка підхопилась і навшпиньках, крадькома, пішла за їжаком. Довго водив він її, і нарешті зупинився біля дерева, під яким густо-прегусто росла трава.
Дякую любий їжаче, - промовила дівчина і почала рвати траву, а потім, стрімголов, кинулась додому.
Де ти так довго була? – спитала пані з подивом.
Ходила до Марічки – потупивши очі відповіла дівчина.
Добре. Завтра зранку, я хочу щоб ти відкрила мені комору з зерном, хочу подивитись скільки його залишилось у нас
Добре пані – з завмиранням серця відповіла дівчина і кинулась до комори. Сиплячи під двері траву, дівчина благала всі небесні сили,щоб історія дивної жінки була правдою.
З самого ранку дівчина і пані пішли до комори з зерном.
Ну що, відчиняй – сказала пані строгим голосом. Дівчина потягла за ручку дверей, не надіючись ні на що. Уявляєш, як вона здивувалась, коли двері слухняно відчинились? – бабуся дивилась на мене з легкою посмішкою. А я в свою чергу дивилась на їжака, який допив молоко і мирно спостерігав за нами.
Бабуню, це правда? – з недовірою спитала я
Звісна річ правда! Так що наш нічний гість – дуже поважна персона. Тому треба його відпустити додому, можливо комусь знадобиться «трава молодості», або «розрив-трава». Тим паче що злива закінчилась.
Бабуся відчинила двері, і їжак, начебто все зрозумівши, пішов собі далі.
